Александр Винокур

Не дощ і не гроза - суцільна злива,
І темінь, морок, темрява, пітьма.
Є досвід, що навчає - все мінливо,
Та в ці хвилини певності нема.

Потопа. Вибух грому. І вітрило
Гримить у неосвічене вікно.
Яка в природи руйнувальна сила,
Ще більш, ніж у людей. Ось так воно.

А втім, дивись - здається, що вщухає,
І вже не злива - безпросвітний дощ.
Ще трохи - світле небо, сонце сяє,
Хоча б у мріях буде, хоч-не-хоч.

Збіжить вода, і заблищить бруківка.
Це головне. І знов до звичних справ.
...Трапляється й таке. Я маю свідка.
Це саме я. Інакше б не казав.

25.06.2023


Crossposting https://alex-vinokur.livejournal.com/862587.html

Файно дивитись на дощ у вікно,
Коли ти у теплій хаті.
Щастя на мить. Та назавжди воно,
Бознає, з якої статі.

Втім і назовні бува де-не-де
Під зливою прийде спокій.
Неначебто той, хто ти є, діжде
Чогось там, віриш допоки.

10.01.2023

Crossposting https://alex-vinokur.livejournal.com/821114.html

Падает дождь на простуженный город.
Рано стемнело. Зажгли фонари.
Башни костёлов, как поднятый ворот,
Поднятый до наступленья зари.

В комнате нашей тепло и уютно.
Только слезинки дождя
Катятся, катятся, катятся, будто
Жить и не плакать - нельзя.

1975