Александр Винокур

Ми з Зігмундом знайомі дуже файно,
З математичних ще олімпіад.
Стрічались випадково зазвичайно,
Було це майже років сто назад.

Кінцівка сімдесятих. Раз у Львові
Зіткнулись в центрі. Не було дощу.
"Як справи?". І відтак - до слова слово.
Стояли, розмовляли досхочу.

Розмахували, звісно же, руками.
Не дивно. Стосувались різних тем.
Про те, що було і що буде з нами.
Він їхав до Ізраїлю. Ген-ген.

Я залишався - жити в тій же днині,
Обходити оті ж самі місця.
Хто знав, що розпадуться і країни,
Життя почнеться з чистого листа?

Що стрінемося ми колись в Азурі
І потім в Рамат-Гані теж. Ось так.
Є ще думки. Та візьмемо цезуру,
Інакше безупинних слів аншлаг.

...Життя незмінне: давнину зачепиш -
І з нею досі, наче клятву дав.
Тому є свідок - це Адам Міцкевич,
Він чув розмову і запам'ятав.

11.07.2024


----------------------------------

Переклад з російської
https://alex-vinokur.dreamwidth.org/698132.html

----------------------------------

Crossposting https://alex-vinokur.livejournal.com/908469.html