Александр Винокур

Ми з Зігмундом знайомі дуже файно,
З математичних ще олімпіад.
Стрічались випадково зазвичайно,
Було це майже років сто назад.

Кінцівка сімдесятих. Раз у Львові
Зіткнулись в центрі. Не було дощу.
"Як справи?". І відтак - до слова слово.
Стояли, розмовляли досхочу.

Розмахували, звісно же, руками.
Не дивно. Стосувались різних тем.
Про те, що було і що буде з нами.
Він їхав до Ізраїлю. Ген-ген.

Я залишався - жити в тій же днині,
Обходити оті ж самі місця.
Хто знав, що розпадуться і країни,
Життя почнеться з чистого листа?

Що стрінемося ми колись в Азурі
І потім в Рамат-Гані теж. Ось так.
Є ще думки. Та візьмемо цезуру,
Інакше безупинних слів аншлаг.

...Життя незмінне: давнину зачепиш -
І з нею досі, наче клятву дав.
Тому є свідок - це Адам Міцкевич,
Він чув розмову і запам'ятав.

11.07.2024


----------------------------------

Переклад з російської
https://alex-vinokur.dreamwidth.org/698132.html

----------------------------------

Crossposting https://alex-vinokur.livejournal.com/908469.html

Мы обошли Владимирскую горку
И не спеша спустились на Подол,
Всё обсудили чуть ли не до корки.
Мы - это я и Зигмунд, из матшкол.

Назавтра нас ждала олимпиада,
Не бег и не прыжки - икс, игрек, зет.
И чтобы победить, там было надо
На все задачи точный дать ответ.

На этот раз без грамот и медалей
Во Львов вернулись. Ладно, не беда.
Мы понимали, верили и знали -
Своё возьмём и будем брать всегда.

Похоже, взяли. Пусть не без волнений,
Пусть наших дел совсем другой масштаб,
Но важен был для самоутверждений
Тот давний промежуточный этап.

Чем именно? Грядущим неизвестным,
Призванием как жизненным лучом
И разговором долгим интересным,
Уже не помню точно и о чём.

2018