Александр Винокур

Марії Заньковецької збігає
Від Лисенка, прямуючи додолу,
Додолу, де Личаківська стрічає,
Святий Антоній і навпроти школа.

Офорт з життя, вдрукований у пам'ять,
Каміння скрізь і одночасно простір.
Всевишній майже поруч тут i навіть
Шкільна ділянка - теж життєвий розділ.

Тут дощ мрячить. І раптом знову сонце.
Прозора осінь. Спокій. Дні щемлячі.
Все як у всіх. Та є й свої віконця.
Дивлюсь крізь них і непомітне бачу.

Дрібних подробиць щільна забудова -
Таємний схов з моїми відчуттями.
З собою сам на сам веду розмову,
Це головне, що зді́йснюється з нами.

Та час іде. В зворотній шлях рушаю.
Від школи, де я знову сів за парту,
Крокую вгору, вліво повертаю,
І так до однойменного театру.

15.07.2023


Crossposting https://alex-vinokur.livejournal.com/877268.html

Стрільницька Верхня і Нижня, Святого Антонія,
Куркова, Унґарштрасе, знову Куркова.
Нині Лисенка. Назви вулиць - це не антімонія.
Це рідного міста встановлена мова.

І художня оздоба співіснування буденного
Поряд з тим, що в тобі, і з тим, що довкола:
Храми, будинки - прикмети буття міжвоєнного,
На відстані трохи - дванадцята школа.

По бруківці з імен навіть блукаєш по-іншому,
І думки виникають суцільно відмінні,
Часом знаходиш себе в міркуванні неспішному.
...Втім, завжди так було. Це не тільки віднині.

27.06.2023


Crossposting https://alex-vinokur.livejournal.com/863582.html