Александр Винокур

           Зачепився туман за смереки полами сірого плаща
                             Ірина Проців

              ***
Зачепився туман за смереку
Наче поли плаща сизо-сірого
Того бахура з далей далеких,
Що заждався спіткання чутливого.

Кожен день цей роман, зрозуміло.
Тільки-но несподівано здибались,
Трохи звабились, зніяковіли,
Приторкнулись. Та хутко розвиднілось.

19.08.2024


Crossposting https://alex-vinokur.livejournal.com/910545.html

Білий серпанок туману
Криє верхівки дерев.
День починається рано,
Видозмінився рельєф.

Лагідні промені світла,
Як несподіваний взір,
Барвлять лощини в палітри,
Що під намистами гір.

Ясно. Та зміни миттєві.
Вишній нудьгує, вважай.
Переінакшив суттєво -
Вже грозовий небокрай.

Змиті стежки до вподоби,
Вітер і мече, і рве.
Ливень, нащадок потопу,
До річечок заграє.

Зносить підпори.  І з ними -
Злагоду, спокій крихкий...
Давнішнє чутне і зриме
Навіть в стромині такій.

05.07.2023

----------------------------------

Переклад з російської
https://alex-vinokur.dreamwidth.org/77080.html

----------------------------------

Crossposting https://alex-vinokur.livejournal.com/868761.html

Туманами огорнуті ліси.
Димляться гори. Вогкувато, парко.
Не видко неба. Чути голоси.
Світліє трохи. Ось і перша хмарка.

Зоріє далі. Тане сизий дим.
Розвиднілося. Сонце струменіє.
Здіймається по взгір'ях день. І з ним
Дай Б-же - звичайнісінькі події.

30.06.2023, 14.08.2023


Crossposting https://alex-vinokur.livejournal.com/865621.html

Туман, імла, півсутінь, морок, мряка.
Звичайний день. Такий який він є.
Ковзка бруківка як буття ознака.
Та розпачу нема. Воно твоє.

Можливо дехто, той хто має мрію,
Що водночас і поштовх, і ярмо,
Шукає змогу. Сподіватись вміє.
Я був таким. Отак і живемо.

27.11.2022


Crossposting https://alex-vinokur.livejournal.com/816014.html

Летняя беседка в городе большом,
Долгий ряд деревьев да старинный дом.
У пруда под ивой я с тобой сижу
И под обстановку тихо ворожу.

Мы сидим прижавшись. Холодно, туман.
Что же это - сказка? Что это - обман?
Отодвину ветку - вдоль шоссе огни,
Гляну на соседку - мы одни, одни.

Говорю о том, что всех дорог не счесть,
Среди них немного настоящих есть.
Среди этих нескольких быть должна одна,
Пусть земель за тридевять. Мне она видна.

Молча, удивлённо слушаю ответ.
Долгий ряд деревьев да старинный... Нет,
Это знает каждый. И к твоим губам...
Летний вечер. Сказка. Сказка - не обман.

1971-2022

Белая дымка тумана
Прячет верхушки дерев.
День начинается рано,
Ночь проводить не успев.

Первые проблески света,
Словно нечаянный взор,
Будят ущелья планеты
Под ожерелием гор.

Но перемены мгновенны.
Автору скучно. И вот
Переиначена сцена -
Грозен и чужд небосвод.

Смыты вчерашние тропы.
Ветер и мечет, и рвёт,
Дальний потомок потопа
К речке чужой пристаёт.

Сносит устои. И с ними -
Благословенный покой...
Прошлое неустранимо
Даже в стремнине такой.


1969 - 2011